Українська Центральна Рада (УЦР) була утворена з ініціативи Товариства українських поступовців (ТУП) у березні 1917 р. 16 (3 за старим стилем) березня була висунута ідея організації координаційного українського центру, 16 (3) — 17 (4) березня точилася гостра дискусія навколо принципів його створення, після чого було обрано голову, її заступників та членів Ради. Перший офіційний протокол засідання УЦР було складено 22 (9) березня. До Ради увійшли представники Українського наукового товариства, технічно-агрономічного та педагогічного товариств, Національного українського союзу, кооперативів, київські студентські організації, Союз міст, робітничі, військові, соціал-демократичні групи. Головою заочно обрали Михайла Грушевського. Заступниками голови стали Федір Крижанівський і Дмитро Дорошенко, товаришем голови — Дмитро Антонович. 18 (5) березня Центральна Рада відправила телеграму на ім’я голови Тимчасового уряду, в якій висловила сподівання, що вимоги українського народу будуть цілком задоволені. 22 (9) березня вона звернулася до українського народу з відозвою, головним лейтмотивом якої став заклик “рішуче домагатися від нового уряду всіх прав”, які йому “природно належать”. На початку своєї діяльності УЦР як інституція ще не визначилася із своїми головними завданнями та цілями. Повернення М. Грушевського до Києва 26 (13) березня стало переломним моментом в історії УЦР завдяки його чітко сформульованим гаслам і програмою майбутнього устрою України. Вже з перших кроків своєї діяльності на посаді голови Ради відомий український історик і громадсько-політичний діяч висловився за активну боротьбу з метою утворення національно-територіальної автономії України у складі федеративної Російської республіки. Для піднесення авторитету УЦР та перетворення її на представницький орган всього українського народу було вирішено скликати з’їзд організованої людності краю. Це рішення було своєчасним, з огляду на несподівано бурхливий розвиток українського громадсько-політичного руху протягом березня 1917 р . 27 (14) — 28 (15) березня в Києві пройшов Перший вільний кооперативний з’їзд Київщини. В ньому взяли участь представники кооперативного руху і з інших українських губерній. У питанні майбутнього державного устрою Росії він чітко висловився за демократично-федеративну республіку з національно-територіальною автономією України у її складі та закликав свідоме українство до активної участі у Національному конгресі. Виникли українські періодичні видання, зокрема, 1 квітня (19 березня) вийшов перший номер “Вістей з Української Центральної Ради”. Того ж дня відбулася в Києві українська маніфестація, яка продемонструвала масовість національного руху. В ході маніфестації було ухвалено низку резолюцій, в яких висловлювалися сподівання на якнайшвидше скликання Установчих зборів, які мали затвердити автономний лад в Україні. Відновлювали діяльність й українські політичні партії. 7—8 квітня (25—26 березня) відбувся з’їзд ТУП, на якому товариство змінило назву на Союз автономістів-федералістів. В середині квітня поновила діяльність Українська соціал-демократична робітнича партія, пройшли з’їзди українських соціалістів-революціонерів, Селянської спілки (вона обрала Тимчасовий комітет Української селянської спілки). Розгортали роботу на місцях “Просвіти”, поширювався рух за українізацію школи. 19 (6) квітня в Києві розпочав роботу Національний конгрес. Він зібрав представників селян, робітників, солдат, молоді, української культури та громадськості. Конгрес вирішив головні завдання, які на нього покладалися в справі відродження і консолідації українського руху. 8 квітня він обрав новий склад УЦР і поклав на неї політичну відповідальність за реалізацію виробленої форумом програми — здобуття національно-територіальної автономії України. Було висунуто вимогу розширити склад Ради. Вона отримала право кооптувати нових членів. До її складу були включені делегати, обрані на всеукраїнських з’їздах рад селянських, військових і робітничих депутатів, предс...